(Шлях до чуттєвості)
 |
Благозвучне французьке "пленер" — ріаіnе аіrе (вільне повітря) найчастіше вживають тоді, коли мають на увазі живопис на відкритому повітрі, що відтворює кольорове багатство природи, сонячне освітлення й повітряне середовище. |
Художні пленери - гарна традиція професійних художників виїжджати на природу, на самоті або в колі однодумців, й працювати вдалині від звичних, часто нав'язливих повсякденних ритмів життя, стосунків, проблем і, подеколи, самої цивілізації.
Благозвучне французьке «пленер» - plaine aire (вільне повітря) найчастіше вживають тоді, коли мають на увазі живопис на відкритому повітрі, що відтворює кольорове багатство природи, сонячне освітлення й повітряне середовище. До живопису на пленері художники зверталися давно й постійно, роблячи з натури безліч етюдів та замальовок. Першим свідомим угрупуванням пленеристів, мабуть, варто визнати барбізонців. Назву «Барбізонська школа» отримала група живописців, які в 30-х – 60-х роках ХІХ століття працювали у невеликому селі Барбізон, на околиці Фонтенбло, заміської королівської резиденції біля Парижа (Т. Руссо, Ж. Дюпре, Ш. Добіньї, К. Коро...). Барбізонці у Франції, прерафаеліти в Англії ще до імпресіоністів стали вивчати особливості кольору та гри світла на відкритому повітрі. Багато полотен вони написали прямо на пленері, що для тих часів було мало не революцією. Адже справжню картину, за академічними вимогами, слід було писати в майстерні. Але пленерна творчість, як виразна і непересічна тенденція, вирізняється у ХIХ столітті з появою імпресіоністів та їхніх, на той час, скандальних новаторських пошуків у живописі (Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега, К. Моне, К. Пiссаро, А. Сіслей...). Вони сміливо вийшли на природу, на повітря й стали ловити невловиме та зображувати незображальне – рух світла, тремтіння повітря у спекотний або туманний день... Вони прагнули якомога природніше відтворити оточуючий світ, його динамічність і мінливість, плинність вражень і, водночас, найпростіші, не пафосні сюжети. А вечорами проводили час за досить гарячими дискусіями у паризьких кафе, зокрема, у відомому кафе Гербуа. З того часу художники рішуче виходять зі своїх майстерень, щоб повертатися туди з неабиякою здобиччю – пленерними етюдами, замальовками, а то й закінченими картинами. Нині вони не поспішають безоглядно користуватися століттями вдосконалюваними прийомами живопису в закритому, зі сталим освітленням приміщенні художнього ательє. До того ж, і технічні досягнення тому посприяли. На початку 1840-х років з'явились олов'яні тюбики для фарб. Тож тепер, перед пленером, не треба заздалегідь змішувати фарби, класти їх у скляні, крихкі пляшечки або міхури із нутрощів тварин. Останні хоч і були легкими, але часто протікали.
Традиційна, класицистично зрозуміла й академічно задана умовність зображення природи й самого життя вже не були цікавими, здавалися мертвими й безперспективними. А от пленерний живопис, з урахуванням повітряних і світлових явищ, став чимось новим, його прагли вивчати й розвивати. Саме на пленері художники раптом побачили довколишній світ новими очима, почали цінувати плин часу, мінливу гру світла й тіней, і, відповідно, кольорів і, навіть, навчилися цей плин та мінливість зображувати. Він розширив можливості живописної мови, "впустив" у полотно сонячне світло, його гру та мерехтіння. З'явилася в картині ілюзія руху не лише фігур, змальованих у динаміці й певних ракурсах, а й повітря, квітів, трав... Завдяки пленерному живопису у художників ніби спала з очей полуда.
За останні півтора десятиліття пленери стали не лише творчими акціями, а й набирають комерційного забарвлення. Це виявляється хоча б у тому, що художники розраховуються з організаторами не членськими внесками й непомітними для них відрахуваннями з гонорарів виконаних замовлень під егідою Спілки, а безпосередньо своїми творами або роботою. Раніше цього не було. Проте таке архаїчне для сучасної економіки явище, як натуральний обмін, про який щойно йшлося, в художньому житті обернулося на осібну тенденцію, що несподівано посприяла новітнім процесам розвитку стосунків меценат-художник в Україні. Вони тягли за собою наступні логічні кроки меценатів: формування колекції, влаштування виставок, видання каталогів, передачу збірки до місцевих музеїв або її продаж, організацію наступних пленерів або ще якихось проектів.
У ХХІ столітті пленерний живопис у звичній його формі – похід художника з реманентом "на етюди"– не надто актуальне явище, хоча й досить романтичне. Адже від необхідності прискіпливо змальовувати людей, предмети, ландшафт тощо художників ще у ХІХ столітті звільнила фотографія. Копіювати натуру – її прерогатива. Хоча, майже одразу, творчо налаштовані фотографи стали шукати інших ходів, аніж звичайна фіксація. Тому в самому мистецькому процесі та художньому житті пленер набуває нових значень, смислів, рухів, наповнюється іншим змістом й посідає важливе місце, бо здатний відігравати неабияку креативну роль у творчому пошуку. Надзвичайно важливим під час роботи творчих груп стає спілкування художників між собою, спілкування доброзичливе, надихаюче. Саме у невимушеному колі однодумців чи просто професіоналів часто виникають цікаві ідеї, що знаходять потім втілення у різноманітних жанрах мистецтва. Бо творча особистість, відірвана від звичних, часто рутинних, обставин життя, не обтяжена, хоча б на короткий період пленеру, думками про хліб насущний, підбадьорена, а то й підхльоснута роботою колег та їхніми знахідками, часто генерує і реалізує цікаві ідеї та може по-новому побачити звичні речі... Тому результатом творчої роботи на сьогодні стає не обов'язково "портрет природи з натури". Кінцевим "продуктом" таких походів та спілкувань для кожного художника буде щось своє. Найімовірніше – різноманітні варіації на цю тему, які можуть обернутися інсталяціями, або, можливо, енвайєрментами (саме так називають екологічну інсталяцію на природі, з природних складових – такою складовою може виявитися і поле, і море, і секвоя, і пелюстка троянди), ряд фотографій і навіть відеофільмів. А живопис? Він залишається камертоном усіх творчих виявлень.
Варто зауважити, що і скульптори, і фотографи, і письменники, навіть науковці полюбляють організовувати для себе пленери. Називають їх по-різному – симпозіумами, конференціями тощо.
Отож, творча робота на природі не передбачає однозначно живопис з натури, хоча від початку це й було основним досягненням пленеристів.
Культурологічний проект: http:/www.gurzufseasons.net
