 |
Борис Кузьма, голова Закарпатської організації Національної Спілки художників України, заслужений художник України |
Образотворча культура Закарпаття, як і кожне значне художнє явище, має свою неповторну своєрідність, часові особливості, усталену систему засобів художньої виразності, що базуються на тривких, випробуваних десятиліттями місцевих художніх традиціях.
Далеко за межами області славляться праці народних майстрів Закарпаття – різьбярів, гончарів, заслуженим визнанням користуються вироби килимарства, вишивки, лозоплетіння, художньої обробки дерева. Професійне мистецтво краю живилось і досі надихається творчою енергією народної естетики. Саме з цього вічного джерела черпали натхнення видатні майстри пензля Й. Бокшай та А. Ерделі, які проклали магістральний шлях професійного живопису Закарпаття. Вони збудували той міцний фундамент фахової і образотворчої культури, на якому їх колеги, учні й послідовники звели багатогранну споруду самостійної художньої школи.
У 1945 р. Підкарпатська Русь увійшла до складу України, а 16 серпня 1946 р. було організовано Закарпатське відділення Спілки художників України. Першим головою оргкомітету, а потім – головою правління став
А. Ерделі; членами спілки на час її заснування були Й. Бокшай, Е. Грабовський, Ф. Манайло, А. Коцка, А. Борецький, З. Шолтес, М. Роземберг, В. Свида, І. Гарапко, Е. Контратович і А. Добош.
Більшість закарпатських живописців долучились до когорти радянських митців цілком сформованими зрілими майстрами, з багатим життєвим і творчим досвідом, зі своїм художницьким світоглядом, уподобаннями, зі своїм колом тем та індивідуальною системою зображальності. На жаль, багатьом із них нова дійсність принесла драматичні випробування: «знавці» від партійної ідеології намагалися втиснути у вузькі рамки офіційного мистецтва їхню художню індивідуальність, приклеювали окремим митцям ярлики формалістів, космополітів і т. д.
Під тиском функціонерів від мистецтва не раз вимушені були переглядати свої мистецькі позиції А. Ерделі, Ф. Манайло, А. Коцка, Е. Контратович, А. Борецький. Вони намагалися пристосувати свою творчість до вимог радянського часу, і тоді з-під їхнього пензля виходили непереконливі, мляві, нещирі полотна.
Та, незважаючи ні на що, мистецтво Закарпаття продовжувало жити й розвиватись. У творчих майстернях А. Ерделі, Й. Бокшая, Ф. Манайла, А. Коцки, Е. Контратовича з’являлися нові роботи, у яких розкривалися кращі якості живопису минулих років.
Кожний йшов у мистецтві своїм шляхом. Але об’єднувала їх єдина мета – прославлення рідного краю.
Оригінальною і неповторною творчою особистістю в образотворчому мистецтві Закарпаття був Ф. Манайло – митець-філософ, казкар і водночас глибокий реаліст-побутописець. Усе мистецтво художника ґрунтується на широкому використанні образотворчих гіпербол, метафор, образних іносказань. Народ Верховини, його буття, звичаї, багатий фольклор – пісні, легенди, казки – ось основна тема творчості живописця.
Схвильованим поетом Верховини, її гордих і прекрасних людей поставав у своїх творах А.Коцка. Його небуденність проявилась як у виборі й трактуванні тем, образів, у ставленні до навколишньої дійсності, так і в колориті його полотен. Колір, барви – ось стихія художника; ясні світлі й водночас не дуже яскраві, ледь приглушені, бархатисті тони неначе переливаються, мерехтять, течуть і зміщуються на полотні, переходять один в одного.
Визначним майстром пейзажу зарекомендував себе З. Шолтес. Найпривабливіша риса його творчості – ясність і доступність художньої мови. Істинним покликанням З. Шолтеса стає композиційний пейзаж-картина. Саме в цьому жанрі він знаходить ті засоби художньої виразності, які найвичерпніше передають почуття повноти життя.
Багатими традиціями народного мистецтва живиться творчість Е. Контратовича. У його роботах гармонійно поєднуються романтична поезія і драматичне світовідчуття. Цей синтез, здавалося б, протилежних понять надає творам живописця особливо виразної емоційності. Зачинателями професійної закарпатської пластики стали скульптори В. Свида й І. Гарапко. Кожен обрав у мистецтві свій шлях. В. Свида продовжував і творчо розвивав високі традиції народного різьблення, І. Гарапко орієнтувався на прийоми професійної скульптури. Обох поєднала відданість народній тематиці, тонке розуміння пластичних можливостей матеріалу. Важко переоцінити роль і місце в образотворчому мистецтві Закарпаття Г. Глюка, безкомпромісного прихильника реалістичного живопису, художника, закоханого в людину і життя.
Наприкінці 1940-х – на початку 1950-х рр. талановитий гурт закарпатських мистців поповнюється ще одним обдарованням, учнем і послідовником Й. Бокшая – А. Кашшаєм. Увесь свій хист живописець віддав природі рідного краю. Роботи художника характеризує підвищений інтерес до композиційних законів монументального пейзажу, потяг до образних узагальнень, епічної масштабності.
З першими випускниками Ужгородського художнього училища відчутно пожвавлюється художнє життя краю. Одним з перших його вихованців був В. Габда. Він любить і вміє писати мінливі, ледь відчутні настрої природи. Його проникливі пейзажні сповіді стали помітним явищем у розвитку образотворчого мистецтва Закарпаття.
Самобутнім і, без сумніву, оригінальним майстром, якому підвладні різні жанри, постає народний художник України, дійсний член Академії мистецтв України В. Микита. Традиційна для закарпатської школи тема «буття людини на землі» знайшла своє яскраве втілення в його численних сюжетних композиціях. Це спогади художника про босоноге селянське дитинство, роздуми про складні й неоднозначні стосунки селянина і землі, природи і людської діяльності, міркування про роль творця в суспільстві і житті.
Прагнення долучитися до істинних цінностей народної культури характеризує творчість Ю. Герца. Він захоплено відтворює видовищну святкову сторону життя закарпатських верховинців. Ці полотна позначені підвищеною декоративністю кольору, мозаїчною грою живописної фактури, рухливими композиційними акцентами.
У загальному хорі закарпатського пейзажу лункою нотою звучать полотна І. Шутєва. Стихія живописної пластики, феєрверк яскравих декоративних барв захоплює в пейзажах і натюрмортах досвідченого майстра.
Вагомий внесок в образотворче мистецтво Закарпаття зробили яскраво обдаровані живописці Е. Кремницька-Бедзір, О. Бурлін, М. Сапатюк, В. Бурч, І. Ілько, В. Звенигородський, М. Біланін, Й. Бокшай (молодший). Працюючи в різних жанрах і стильових напрямках, вони втілили в своїх полотнах складне багатство реалій довколишнього світу.
Художниками широкої ерудиції, великої живописної культури й інтенсивного творчого пошуку є В. Приходько та В. Скакандій.
Разом з ними сьогодні діалектику розвитку закарпатської школи певною мірою визначають П. Фелдеші, З. Мічка, Й. Рущак, Й. Бабинець, О. Саллер, Т. Данилич, Л. Гайду. Вони різні за рівнем фахової майстерності, мистецьким світоглядом, манерою виконання, творчими уподобаннями. Асоціативне сприйняття життя, метафоричність художнього мислення, естетичне ставлення до реалій дійсності, прагнення відійти від художніх стереотипів і завчених шаблонів – ось що характеризує їхню творчість.
Мистецький досвід старших колег виявився надійним орієнтиром для творчої молоді; рішуче неприйняття епігонства і наслідування чужих зображальних систем – ось що притаманне якщо не всім, то більшості молодих авторів. Якісне оновлення закарпатської школи живопису з середини 1980-х рр. багато в чому завдячує творчості В. Габди, В. Павлишина, Т. Усика, В. Черепані, О. Гораля, М. Берец, О. Пазуханича, Ю. Мошака, І. Дідика, О. Громового, С. Біби.
Окрім творчої роботи Спілка художників проводить величезну виставкову діяльність, організацію художніх пленерів. Міжнародні пленери Спілка почала організовувати з 1978 р. У свою чергу, спілчани працювали на творчих базах різних країн. Твори закарпатських художників почали експонуватися за межами України з 1966 р., прославляючи красу рідної землі.
Борис Кузьма,
голова Закарпатської організації Національної Спілки художників України,
заслужений художник України
