Андрій Чебикін, академік, президент Академії мистецтв України, народний художник України, лауреат національної премії ім. Т. Шевченка
Щоразу з великим задоволенням їду до Закарпаття з передчуттям зустрічі з прекрасним мальовничим краєм. Краєм розкішних гір, прозорих і стрімких річок, зелених полонин. І, безумовно, неповторними містами – Ужгородом, Мукачевим, Береговим і багатонаціональною громадою, різномовною і різноголосою. Все це справляє неповторне враження і надихає на творчість, збуджує свіжі думки у колі друзів-художників, в основному вихованців блискучої закарпатської живописної школи, натхненниками і фундаторами якої постали у XIX сторіччі М. Мункачі, а згодом, у 20-му – А. Ерделі, Й. Бокшай, Ф. Манайло та інші їхні колеги і друзі, соратники по пензлю.
Важливою подією стало заснування Закарпатського державного художнього інституту у 2003 році, який виріс на традиціях Закарпатського художнього училища, а згодом і коледжу ім. А. Ерделі і Й. Бокшая. Ректор новоствореного інституту Іван Небесник вкладає багато праці для вшанування пам’яті Адальберта Ерделі та інших представників закарпатської художньої школи, вивчає історію мистецької освіти у своєму краї, долучає до цього студентів і викладачів.
Тож бажаю й надалі злету закарпатському образотворчому мистецтву, закарпатській мистецькій школі, успіху і творчих здобутків молодому поколінню закарпатських художників.
Андрій Бокотей, академік, заслужений діяч мистецтв України, професор, дійсний член Академії мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Я щасливий тим, що народився на Закарпатті, у селі Брід Іршавського району. Бо найважливіші почуття, що їх увібрала моя душа під час спілкування з цим прекрасним краєм і його прекрасними людьми, залишилися глибоко в серці. Неможливо переповісти враження від глибокої народної мудрості, яка дихає, сміється, плаче у творах мистецтва створених Майстрами своєї справи; вона ще довго вивчатиметься й аналізуватиметься і сучасниками, і наступними поколіннями.
Закарпаття – унікальний регіон. Добрий клімат, багатство землі, краса краєвидів — гаї, сади та широчінь карпатських полонин – тут все надихає Творити. А чого варта багатюща культурна спадщина, що її ми дістали від своїх предків: явища побуту та звичаї й обряди. Іншими словами — матеріальна і духовна традиція нашого народу. Тут перетнулися щонайменше п'ять культур, а в спільній історії об'єдналися долі чеського, угорського, українського (русинського) та інших народів. Надзвичайно важливим є те, що у цій частині України практично ніколи не було міжнаціональних конфліктів, навпаки сусідні культури співіснували і збагачували одна одну. І, нарешті, останній, дуже важливий момент: мистецькі здібності народу. Цей фактор — логічний висновок від усіх попередніх. На виставках робіт закарпатських живописців завжди відчутний неповторний колорит народного мистецтва Закарпаття. Усе це разом являє собою могутню рушійну силу мистецького прогресу.
Олександр Федорук, академік, дійсний член Академії мистецтв України, професор, доктор мистецтвознавства, головний редактор журналу «Образотворче мистецтво».
Національна самобутність образів, яскравість форми, чіткість композиції завжди видавали майстрів закарпатського мистецького соціуму. Роботи закарпатців викликали довіру, захоплювали, можливо, дивували, але ніколи не залишали тебе байдужим. Бо і основоположники закарпатської школи живопису, і їх талановиті наступники є і будуть вагомими постатями в українському мистецтві.
Виникає логічне запитання: «В чому ж секрет? Чому закарпатці?» Відповідь, мабуть, очевидна. Вони, як ніхто інший мали можливість і вміли поважати й любити свою землю і свій народ. Й в усі часи були обдаровані двічі: і за значний внесок у формування та збереження мистецьких традицій та культури Срібної Землі - Закарпаття, і за значні вкладання у культурний розвиток не тільки всієї України, але й всього світу, оскільки саме тут й лежить отой пресловутий Центр Європи.
Як казав колись закарпатський літератор Петро Скунць, творчим особистостям краю завжди була притаманна раціональність. Думаю, й сьогодні ми можемо бути спокійні за мистецтво живопису Закарпаття. Воно в руках талановитих і вдумливих майстрів. І нехай у кожного з них власна концепція художнього мислення, творче обличчя, техніка, «почерк» – все це йде лише на користь збереженню, збагаченню й оновленню образотворчого мистецтва Закарпаття.
Михайло Гуйда, академік, дійсний член Академії мистецтв України, професор, лауреат премії ім. Т. Шевченка
Я вперше у Закарпатті і я вражений цим краєм! Знаєте, на Україні дуже багато мистецьких шкіл. Це майже єдина країна у Європі, яка має стільки шкіл. Сьогодні це особливо значущий факт, адже зараз майже всі школи у Європі втрачені Я був у всіх європейських академіях, зокрема австрійській, у Парижі, Італії… Сльози течуть, бо ці школи частково або повністю втрачені! І ми, українці повинні гордитись тим, що у нас є Одеська школа, Київська школа, школа Центральної України, ну, й звичайно, закарпатська школа живопису. Такого феномену нема ніде в світі. І цей край зі своєю культурою є дійсно центром Європи. І Європа тільки чекає імпульсу від нас. Як вона чекала цього імпульсу сто років тому. Бо колись авангард народився саме тут. На цій землі. Вона свята.
Тиберій Сільваші, художник, Київ
Є місця на землі, де з особливою силою відчуваєш її ірраціональне притягання. І вислів «Я пам'ятаю», загрожує перетворитися в надмірність контексту. Сюди ніколи не вертаєшся таким, як був, коли йшов звідси, завжди приносячи із собою шлейф розчарувань. Тут пам'ять дорівнює забуттю, архаїка просвічує крізь знаки цивілізації, перетворюючись в особливо оформлений художній простір. У цих місцях, магія й мистецтво як у стародавності, коли вони були єдиним цілим, дарують велику ілюзію дотику до Вічного.
Коли ми говоримо «Закарпатська школа», ми виділяємо «Закарпатська», тим самим, підкреслюючи особливий статус, надаючи їй певні родові відмінності. Як мені здається, поняття це зв'язано не тільки з конкретним топосом, але й певним історичним періодом. І з конкретними іменами. Т.Н. Яблонська розповідала мені, з яким нетерпінням, на кожній виставці, очікувала вона роботи «закарпатців», і в п'ятидесяті роки й пізніше. Отут було «інше» київської школи. За плечима «батьків-засновників» «закарпатської школи», були традиції Парижа, Праги, Відня, Будапешта. Традиція європейської колористики знайшла отут іншу інтерпретацію, ніж у Києві. Особливе відчуття кольору й особливості ландшафту - лежать в основі цієї школи. Додамо сюди, ту енергетику, яка пульсує в цьому просторі, відчутній буквально на фізичному рівні трепет епох, присутність міфу. От це базис. Далі, текст «закарпатської школи» пишеться іншими. У діалозі, з тими, хто починав. У суперечках і дискусіях, у розширенні мови, у введенні у вжиток нових матеріалів і концептів. Тому, що «школа» це живий організм!
Микола Мушинка, д-р філол. наук, іноземний член НАН України, професор Пряшівського університету, Словаччина
Про існування „закарпатської школи живопису” не може бути найменшого сумніву. Вона вже в міжвоєнному та воєнному періоді дала про себе знати далеко за межами Закарпаття – персональними і колективними виставками її членів у Празі, Кошицях, Будапашті та інших містах. Я маю на увазі таких їх членів-засновників як Ерделі, Бокшай, Манайло, Коцка, Грабовецький, Контратович – твори яких представлені і в багатьох музеях, галереях та приватних колекціях Словаччини. Картини художників „закарпатської школи” на світових аукціонах нині ціняться надзвичайно високо, а на закарпатському офіційному ринку їх вже, по суті, нема.
У післявоєнний період закарпатська школа, наперекір формальному сприйняттю „соціалістичного реалізму” зберегла свою самобутність та
оригінальність. З неї вийшли такі художники як Глюк, Гобда, Герц, Кашай, Микита, Борецький та десятки інших. І їх твори за межами України мають дуже високий звук. В закордонній пресі вже багато років ідуть оголошення: „Куплю картини закарпатських художників”. Про високий рівень закарпатської школи живопису свідчить факт, що деякі її „випускники” у світі мистецтва займали високі посади. Наприклад, Михайло Романишин (мій особистий друг ще з першої половини 60-х років) довгі роки займав посаду директора Українського художнього музею в Києві, а учень Ерделі, Бокшая та Манайла Войтех Кална був директором Східнословацької картинної галереї в Кошицях.
За останніх 10-15 років чимало закарпатських художників намагається відірватись від рідних традицій і сліпо наслідують т.зв. „модерне” мистецтво Заходу, часто сумнівної художньої вартості.
Як це не парадоксально, але справжню закарпатську школу живопису інколи частіше можна бачити на Театральній площі в Ужгороді, ніж на виставках. На жаль, таке явище спостерігається в усіх європейських країнах, Чехію і Словаччину не виключаючи. Я б це явище назвав модою, не мистецтвом. Мистецтво, яке не виходить з національних традицій не має довгого тривання.
Нодь Елод, художник, Угорщина
Я хотів би дізнатись ще більше і краще про Закарпатську школу живопису, адже вона є своєрідною легендою у мистецьких колах Європи. Всі чули про полотна Бокшая, Ерделі. Це свого роду міф, казка, легенда! Отже, приїхав з метою ближче познайомитись із Закарпаттям, дізнатись більше про феномен Закарпатської школи живопису. Мені дуже приємно, що існує така можливість.
Тадеуш Маршалек, живописець, Польша
- Мені доводилось бути на кількох виставках живопису художників Закарпатської школи. Вони репрезентували мистецтво видатних українських майстрів живопису, справжніх корифеїв українського образотворчого мистецтва, народних художників. Я захоплююся творами Бокшая, Коцки, раритетними полотнами Манайла і Шолтеса. Мені також дуже імпонує традиція імпресіоністичного пленерного живопису, яка бере початок від європейських художніх шкіл. Її також заклали метри закарпатської школи.
