 |
Народний художник СРСР, член-кореспондент Академії мистецтв СРСР І. І. Бокшай («Изобразительное искусство Закарпатья». Москва, «Советский художник», 1973 р.) |
Закарпатське сонячне й життєрадісне мистецтво... Зараз важко уявити собі, яким важким й тернистим був шлях цього мистецтва, що розвивалося протягом багатьох сторіч, поглинаючи в себе все найцінніше і найпрекрасніше з того, що породили рідна земля й народ, який так тісно зрісся з нею. Виникненню образотворчого мистецтва Закарпаття сприяв цілий ряд передумов, завдяки яким пишним цвітом розквітла народна, національна за духом й формою художня культура. Це насамперед такі фактори, як прекрасна мальовнича природа закарпатського краю, й не менш прекрасне народне мистецтво в усіх своїх найбагатших жанрах, починаючи від писанок, вишивки, ткацтва й закінчуючи різьбленням по дереву, що прославило себе не тільки в предметах побуту й декоративних прикрасах, але й в диві нашого краю - древньому дерев'яному зодчестві. Заради цього дива приїжджають у Закарпаття не тільки професійні цінителі прекрасного, але й чисельні туристи, які чули про красу творінь безіменних народних геніїв.
Було й залишиться назавжди ще одне джерело, без якого немислимий розвиток будь-якого мистецтва - це сам народ-трудівник зі своєю чистою, відкритою душею. Він заслуговує на справжнє велике мистецтво, що могло б розкрити його кращі якості.
Усе, що ми бачили навколо себе, все, чому навчилися, змушувало нас піклуватися не тільки про особистий успіх, але й про завтрашній день мистецтва, прагнути до організації своєї художньої школи, що могла би не тільки берегти старі традиції, але покликана була продовжувати й розвивати досягнуте.
Й це тим більше здавалося необхідним, бо наприкінці XIX - початку XX ст. в мистецтві багатьох країн відбувався процес створення й зміцнення своїх національних художніх шкіл, що протиставили себе салонному офіційному мистецтву. Приклад Надьбаньскої школи, що об’єднала навколо себе художників-реалістів, зацікавлених у розвитку в себе на батьківщині справді національного мистецтва з істинно народними традиціями, був у нас перед очима. Яскравим прикладом для наших художників стали картини, наповнені любов’ю до свого народу, двох угорських художників: Міхая Мункачі й Імре Ревеса. У нас у Закарпатті певну основу для нової школи склала творчість художників Іллі Бродлаковича, Івана Югасевича й Ігнатія Рошковича.
Після Першої світовий війни деяким нашим художникам й, зокрема, мені вдалося познайомитися із глибоко національними за своїм характером полотнами російських митців: В. Сурикова, Й. Рєпіна, В. Васнецова, В. Сєрова, А. Архипова, Й. Левітана.
 |
На подвір'ї А. Ерделі. Зліва направо: стоять Й. Бокшай, Ф. Манайло, А. Коцка, В. Свида, А. Ерделі. На передньому плані — Е. Контратович, Ш. Петкі. Ужгород, 1946 |
 |
Розмова художників. Й. Бокшай, 3. Шолтес та Г. Глюк, 1959 |
 |
Зустріч митців. Верхній ряд зліва направо: Ф. Манайло, дружина 3. Шолтеса, мати та батько В. Габди, А. Борецький, дружина А. Кашшая, А. Кашшай, М. Розенберг. Нижній ряд зліва направо: дружина Ф. Манайла, дружина Г. Глюка, 3. Шолтес, дружина В. Габди, В. Габда, донька та дружина М. Розенберга. Ужгород, 1956 |
 |
В Ужгородському замку. Зліва направо: Е. Грабовський, Ф. Манайло, Л. Сьоке, 3. Шолтес, дружина А. Кашшая, А. Ерделі. Ужгород, 1955 |
 |
У горах взимку. Зліва направо: Б. Мартон, дружина 3. Шолтеса — Шаролта, Б. Гай, дружина А. Кашшая — Ілона, дружина Б. Гоя, 3. Шолтес, А. Коцка, 1955 |
Все це, разом узяте, допомогло нам й зміцнило нашу віру в необхідність об’єднання наших власних художніх сил. Нелегко було спочатку. Не всі відразу зрозуміли істинне значення нашого починання. Але добрі наміри узяли гору. Я міг вважати себе щасливою людиною. Моїм сподвижником й соратником в організації закарпатської школи живопису був великий художник й надзвичайної душі людина - Адальберт Ерделі, який залишив глибокий слід не тільки в закарпатському, але й в усьому українському живописі. Пізніше до нас приєднався Омелян Грабовський, послідовний і переконаний реаліст, який все життя присвятив пейзажу. Ядро нашого осередку склали тоді ще молоді, але досвідчені, повні життєвих сил живописці, що стали згодом провідними майстрами нашого колективу: А. Коцка, 3. Шолтес, А. Борецький, Е. Контратович, Ш. Петки, а згодом й самобутній Ф. Манайло.
Нелегко нам було на перших порах в умовах життя тодішнього Закарпаття. Як правило, ми жили на зарплату вчителів у бідних школах. Творити могли лише вечорами при світлі гасової лампи. Але в той же час ми були близькі до життя народу, мали можливість бачити не тільки побут й звичаї, але й важку працю селянина, який загрубілими мозолистими руками обробляє землю, добуваючи свій небагатий харч. Тут, як ніде, ми могли виробити своє розуміння дійсності, знайти свою власну художню мову.
 |
Зліва направо: А. Коцка, А. ЕрдєлІ та А. Борецький Із жителями Верховини під час пленерних студій (др. пол. 1930-хрр.) |
 |
День зарплати у Худфонді. Зліва направо: А.Коцка, Ілонка (дружина А.Кашшая), З.Шолтес, В.Сабов (директор), Л.Сьоке, М .Розенберг, А.Ерделі. Ужгород, 1952 |
 |
На Хрещатику. Зліва направо: 3. Шолтес, голова профспілки,А. Кашшай, А. Ердєлі, Б. Мартон. Київ, 1953 |
 |
Першотравнева демонстрація в м. Ужгород. Зліва направо: Ф. Манайло, Хохлов, А. Ерделі, Е. Грабовський, А. Кашшай, А. Борецький, А. Коцка, 3. Шолтес, 1954 |
Ми створили „общество діячів образотворчого мистецтва на Подкарпатской Русі". Працюючи, ми вчилися в старих визнаних майстрів, через все життя прагнули пронести повагу до скарбів, створених Рембрандтом й Веласкесом, Гойєю й Тьеполо, Мункачі й Курбе. У своїй діяльності ми мали на меті відгородити наш колектив і наше мистецтво від любительщини, необґрунтованого „авангардизму" і салонних офіційних плинів.
Нова смуга художньої й організаційної діяльності почалася з 1944 року, після звільнення радянськими військами Закарпаття від німецьких загарбників, коли нашим художникам була надана ніколи не бачена до того можливість широкої творчої роботи. Як ніколи, виріс і зміцнився наш колектив. Багатомільйонний глядач - наші друзі й щирі цінителі склали аудиторію, про яку можна було тільки мріяти. Ми вийшли на широку дорогу мистецтва. У нашім колективі з'явилися нові майстри: художники А. Кашшай, Г. Глюк, скульптори В. Свида, И. Гарапко, графік В. Берец. Поряд із прославленими майстрами вони збагатили закарпатське образотворче мистецтво добутками, що відображають хвилюючі теми сучасної дійсності. Оптимізм назавжди став основною рисою творчості закарпатських художників, їх барвистого, сонячного і яскравого мистецтва.
В Ужгороді було відкрито картинну галерею й художнє училище, що виховало не одне покоління майстрів живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва.
 |
На весіллі В.Габди. Зліва направо: Г.Глюк, А.Коцка, дружина Ф.Манайла, Ф.Манайло, дружина Г.Глюка, Шаролта Шолтес, З.Шолтес. |
 |
Золтан Шолтес у майстерні. Виноградів. 1947 |
 |
Відрядження з метою знаходження могили художника І.Ревеса. Зліва направо: А.Коцка, Ф.Манайло, зав. відділу культури, З.Шолтес, директор школи, Г.Глюк. Виноградів. 1955 |
 |
Пошук мотивів. А. Кашшай та 3. Шолтес, 1954 |
У цьому училищі починали своє творче життя багато закарпатських художників, які пізніше закінчили вищі навчальні заклади, художні інститути Львова, Києва, Ленінграда, Москви. Це були А. Шепа, Е. Медвецька, Н. Медвецький, В. Микита, В. Габда, П. Бала, В. Звенигородський, Е. Кремницька, Н. Герц, Ю. Герц, І. Ілько, І. Шутев, А. Дунчак, С. Мальчицкий, В. Сабов, В. Бурч, А. Бурлин, скульптори М. Попович, К. Лозовий, А. Горват, Л. Бровді, І. Бровді. Глибоко й серйозно розробляють творчі принципи графічної майстерності П. Бедзір, В. Скакандій, Ю. Сташко, А. Мартон, І. Гарані, М. Митрик.
… І сьогодні, згадуючи весь шлях, пройдений нашим мистецтвом, оцінюючи минуле й осмислюючи сьогодення, можна із упевненістю сказати, що закарпатська школа живопису, якій ще належить виконати важливі задачі й довести до завершення багато починань, переживає процес подальшого розвитку, який у майбутньому повинен привести до ще більшого розквіту її художніх талантів.
Редакція висловлює вдячність заслуженому художнику України Степану Шолтесу за надану можливість використання у публікації старих фотографій з книги про його батька: «Золтан Шолтес. 1909-1990 рр.» – Львів, 2009 р.
