 |
Людмила Біксей, заступник директора з наукової роботи Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая, Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі. |
Для ілюстрування даної статті використано фотографії картин закарпатських живописців, які належать Закарпатському обласному художньому музею ім. Й. Бокшая. Висловлюємо вдячність дирекції музею за надану можливість.
Термін „закарпатська школа живопису” міцно увійшов до лексичного арсеналу сучасних критиків та мистецтвознавців. Колекціонери та широкий загал постійно виявляють стійкий інтерес до цього неординарного мистецького явища. Популярність і успіх завжди супроводжуються зростаючим рейтингом провідних закарпатських авторів і їх творів. Особлива аура європейськості і високого професіоналізму означує цю регіональну школу завжди і скрізь.Закарпатська школа живопису демонструє всепоглинаюче домінування Особистості у складному процесі творення. І разом з тим, завдяки спільним зусиллям корифеїв закарпатська школа живопису стає абсолютизованим виявом одухотвореного Начала.
Напрацьована віками історико-культурна маса народного мистецтва у всіх його проявах виявилася тим енергетичним та естетичним потенціалом, який спрацював як рушійний фактор для усього мистецтва Закарпаття. Народне світосприймання означало шанобливе ставлення до землі предків. Струнка система вірувань культивувала душевність. На цій землі у чистоті і святості до XX століття збереглася прадавня слов’янська мова, як енергетичне серце і символ етносу. Сповнена архаїки фонетична система мовлення несла мелодійну образність понятійного ладу. Психотипу закарпатців була властива споглядальна філософічність. Це сприяло виробленню позитивного ставлення до життя.
На п’єдестал пошани закарпатська школа живопису була піднесена у період „епохи радянської”. Нова влада, що прийшла 1945 року з-за Карпат, на допомогу вислала „культурний десант”. Митці, художники, письменники, журналісти, що приїхали на Закарпаття, не могли отямитися від шоку: на Закарпатті вони побачили високопрофесійне, талановите, самобутнє і не зарегламентоване ідеологічними шорами мистецтво. Не очікували...
Закарпаття багато віків входило до складу Австро-Угорської імперії. Співіснування багатьох національностей з їх специфічними культурними традиціями, збереження автентичності національних культур сприяло взаємозбагаченню співжиття людей в регіоні. Відносно тиха плинність буття околиць Австро-Угорщини сприяла збереженню багатьох позитивних засад і устоїв „патріархального” існування народів краю. У тиші накопичувався потенціал. Не на голому місці з’являється плеяда постатей! Із Закарпаттям пов’язані генетично і творчо, прямо чи опосередковано багато митців: геній угорського реалістичного мистецтва Міхай Мункачі, класик російського мистецтва Ігор Грабар, а також Шимон Голлоші, Імре Ревес, Теодор Муссон, Гнат Рошкович.
Після Першої світової війни за її результатами і таємними угодами в Сен-Жермені та Тріаноні Закарпаття було включене до складу Чехословаччини на правах автономії, що тривала до 1939 року. Це двадцятиріччя було дуже плідним для культурного і освітнього процесу в краї. Саме тоді почалася епоха так званого „національного відродження краю” – національний ренесанс. Саме на цей час припадає і започаткування закарпатської школи живопису.
Європейська художня академічна освіта для закарпатських митців була нормою, а найближче до Закарпаття були Будапешт, Відень, Прага, Мюнхен і навіть Париж. Випускниками Будапештської Академії мистецтв були у різні роки Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Адальберт Апаті – Абкарович, Гнат Рошкович, Омелян Грабовський, Ласло Шарпотокі – Дван, Дюла Іяс, Карой Ізаї, Мюнхенської Академії мистецтв – Дюла Віраг, Єрусалимської – Єне Морваї, Римської Академії святого Луки – Андрій Коцка, Вищої художньо- промислової школи у Празі – Федір Манайло та Іван Гарапко. В Парижі в Академії Жюльєна вчилися Дюла Віраг, певний час Дюла Іяс.
Для організації та утворення потужної художньої школи потрібні були передумови. І вони склалися об’єктивно на Закарпатті в першій половині XX століття. Суб’єктивний ж фактор полягав у наявності талановитих особистостей, котрі реалізують свій творчий потенціал і сприяють розвитку наступників. Вони здатні були научити, передати досвід і запалити творчу молодь. Саме такими були і ввійшли в історію закарпатської школи живопису її основоположники і учителі Й. Бокшай та А. Ерделі. Це – унікальні Особи, що народжуються для виконання своєї місії. Адже, взяти на себе відповідальність не тільки за долю учнів і послідовників, а й крайового малярства, є справою непростою. Скільки нелегких екзаменів очікувало їх! Чи могли учні і учителі скласти їх гідно? Чи міг Йосип Йосипович Бокшай провидіти, що у його світ прийдуть часи мистецького „духовного посту”? Ініційована партією заборона діяльності церкви на Закарпатті і в Україні по-єзуїтськи ламала долі, забираючи у художника сам сенс духовного життя – сакральне мистецтво душі. Пригадується трагічне віддзеркалення у творі „ХХ століття” 1931 р. Адальберта Ерделі тривоги і скорботи з приводу майбутнього Європи і цілого світу марнот. Хто знав, що це буде особистісно дотично?
 |
Тетяна Яблонська, народний художник СРСР і України, дійсний член Академії мистецтв СРСР і України, професор, Герой України, лауреат трьох Державних премій СРСР, двох медалей Академії мистецтв СРСР, Національної премії України ім. Т. Шевченка |
| "...А тут почалася "відлига". Розвінчали культ особистості. Розпочалося пожвавлення в мистецтві. Відчула і я безвихідь у своїх картинках «на дитячу тематику». Відчула і я потребу в активній творчості. Допомогло Закарпаття, його надзвичайна цікава школа живопису. Як свіжо сприймалися в нас роботи Ер-делі, Коцкі, Манайла, Шолтеса, Глюка, Бокшая! Який живий струмінь улили вони в наше мистецтво! Як активно стали виступати на наших виставках! Та незабаром і по їхніх головах пройшовся кийок ждановських постанов. Та нині не про це. На мене дуже вплинуло їхнє мистецтво, особливо коли я ясно відчула необхідність вибиратися з безвиході. Виставка Манайла в Києві та її гучний успіх глибоко-глибоко запав у душу. А я що роблю? Якось ми з Арменом, Вадимом Одайником і його дружиною відправлялися на машині Вадима в Закарпаття, писати. Зупинилися в селі Апша Солотвинського району. Прикордонна зона. Румунські села. Надзвичайна архітектура, барвисті народні костюми. Усе надзвичайно виразне. Працювали багато, дуже активно. Тієї весни й розпочався в мене новий творчий підйом. До цього я їздила у Вірменію, ближче познайомилася з її художниками. Мені всі вони тоді здавалися геніями порівняно з нашою українською сірятиною (крімЗакарпаття) ..." | |
Феномен закарпатської школи живопису, безумовно, пов’язується з уславленими іменами колег-соратників – Йосипа Йосиповича Бокшая (1891 – 1975 рр.) та Адальберта Михайловича Ерделі (1891 – 1955 рр.). Після поневірянь у Першу світову війну та полону в південних губерніях царської Росії молодий випускник Будапештської Академії мистецтв Йосип Бокшай повертається додому у 1918 році. Приступає до роботи учителем малювання та єпархіальним художником Мукачівської греко-католицької єпархії. На той час Адальберт Ерделі, що пізніше на рік, закінчує ту ж Академію мистецтв у Будапешті. У 1922 році пробує сили у Мюнхенській школі Ашбе та експонується на виставці у Гласпалаці (Скляному Палаці) Мюнхена. Високий рівень викладання у школі словенця Антона Ашбе в Мюнхені відіграв значну роль у формування мистецьких смаків А. Ерделі, якого не влаштовував консерватизм старих „академіків”.
Географічне лоно Європи, де так довго набирали сили зерна талантів, дало чудовий плід любові до мистецтва – закарпатську школу живопису. Зусиллями двох велетів на Закарпатті було започатковано те, що уславить їх батьківщину. Блискучий за освітою і світоглядними засадами тандем Бокшая і Ерделі з’являється, щоб у 1927 році заснувати так звану „Приватну публічну школу малювання” і на високий рівень підняти професійне мистецтво Закарпаття. Простий факт створення в Ужгороді у 1927 році приватної студії-школи став знаменним в історії краю. Професіоналам відомо, що для того, щоб стати художником, майстром, треба знати предмет. Наріжним каменем закарпатської школи живопису завжди були честь, принциповість, демократизм та доступність освіти. Художник повинен ставити високі вимоги до себе, знати світове мистецтво.
Художній плюралізм стилів та уподобань плекався в „Приватній школі” на базі опанування системними академічними знаннями рисунка, композиції, перспективи. Протягом значного проміжку часу твори закарпатців були об’єднані тяжінням до декоративності, принципу реалістичності мистецтва та складною парадигмою стосунків з народним мистецтвом Карпат. Загальному піднесенню художнього процесу на Закарпатті сприяли активні практики пленерів, а також чудова природа Карпат, що надихала художників до творення. Традиції художніх шкіл Нодьбані, Кечкемета, Тячева, Мюнхена, Парижа творчо осмислювалися і приймалися до дії. Європейська відкритість, відвертість у стосунках з колегами, щирість і щиросердість були характерними ознаками закарпатської школи образотворення.
На фоні трагічних, нелюдських подій початку XX століття гуманістичність, часто ідеалістичність, навіть означена художніми образами та фольклором романтичність вирізняють регіональну школу. Омріяна форма мистецького життя на Закарпатті була реалізована як „Підкарпатський Барбізон”. Кожен з основоположників школи вносив своє до загальної справи. Велика подвижницька робота Йосипа Бокшая, що методично і дуже відповідально проводив класичні заняття з фаху, приносила відчутний результат. Виставки, експедиції, подорожі, пленери, активна громадська робота сприяла добрій підготовці кадрів. Адальберт Ерделі наближав мистецький Париж талановитим закарпатським хлопчакам, не тільки ілюструючи сучасні течії і напрямки в мистецтві своїми постановками, але і долучаючи учнів до активної творчої роботи.
Й. Бокшай та А. Ерделі були за проявами, як вогонь і повітря, але по духу були побратимами. Вищою від цього була тільки Любов – до Бога, до людей, до мистецтва. Чи мали можливість Й. Бокшай та А. Ерделі реалізуватися осібно, окремо? Так. Але вони не мислили себе поза теренами Закарпаття. Адальберт Ерделі не загубився у велелюдному Парижі. Тут він жив, працював упродовж 1929-1931 рр. Ця подорож в Париж була заохочувальною для молодого митця. Місто було великою принадою для художників. Усім хотілося прокинутися знаменитими. У Парижі диктували моду. Париж жив емоціями, але щедрим був тільки до кумирів. Історичні джерела повідомляють, що сорок тисяч художників у 30-х роках XX століття шукало в Парижі меценатів, публіку, славу, заробітки. А. Ерделі досяг успіху, але повернувся додому. Без Закарпаття він не міг існувати. Й. Бокшай теж удосконалювався на кращих зразках сакрального мистецтва музеїв Ватикана, Рима, Мюнхена, Далмації. Але надовго із Закарпаття не виїжджав, оскільки був дуже завантажений роботою викладача та єпархіального художника.
Закарпатські митці сприйняли духовні засади корифеїв образотворчого мистецтва Й. Бокшая та А. Ерделі. Небайдужі до долі краю високоосвічені А. Ерделі, Й. Бокшай, О. Грабовський, згодом перші випускники Приватної школи малювання А. Коцка, Е. Контратович, А. Борецький, З. Шолтес, а також А. Добош вважали справою честі служити народові своїм мистецтвом. Ідейні лідери, наставники і учителі Й. Бокшай та А. Ерделі були душею творчих і професійних об’єднань. 1931 року було засновано Товариство діячів образотворчих мистецтв Підкарпатської Русі, яке вже через рік об’єднувало 38 художників і головою якого з перших днів був Адальберт Ерделі. Вже у радянський час 16 серпня 1946 року було організовано і запрацювало Закарпатське відділення Спілки художників України, що об’єднало навколо його голови Адальберта Ерделі Йосипа Бокшая, Омеляна Грабовського, Федора Манайла Андрія Коцку, Адальберта Борецького, Золтана Шолтеса, Миколу Розенберга, Василя Свиду, Івана Гарапка, Ернеста Контратовича, Євгена Грюнвальда та Андрія Добоша.
Кожен, хто так чи інакше стикалися з корифеями або вчився у них, говорить про це з гордістю. Чи є це індульгенцією для художника? Звісно, що ні. Але це дає привід для того, щоб поговорити про школу. Адже, не секрет, що не всі вважають за доцільне, особливо нинішня молодь, виділяти окремо явище закарпатської школи живопису. Звісно, що стандарти та зразки змінюються. Суха „знуджена” теорія не додасть життя препарованому в лабораторії. Інше питання: як довго постаті велетів образотворення в історії Закарпаття Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі зможуть впливати на митців. Певно, має пройти ще з десяток років, щоб ми зізналися. Тільки ті перші сміливці і щасливці, що були поруч з ними, молодими та палаючими, змогли дихати одним з ними повітрям. Атоми й молекули повітря мають від того часу ту саму формулу. Але де вони, Адальберт Ерделі і Йосип Бокшай?
Вони – з нами, як і їх прекрасне, вічне мистецтво. Витончено знервовані лінії площин живопису Адальберта Ерделі нагадують нам непроминаючу таємницю кохання. Безконечність відкрив він у людях: у подрузі свого життя, у коханій, у мамі, у собі. Земні ідеали митця – віра в любов і добро. Тільки йшов він до них через сердечний біль свого експресивного мистецтва, своєї хрестоносної долі. А. Ерделі шукав символіку у навколишньому світі, де співпадали сутність і річ. Мистецтво А. Ерделі не було символізмом, воно філософським способом тлумачило символіку світу мовою натюрмортів і квітів. Шукав ритми живописного слова, щоб увиразнити кольорову палітру. Сам установив собі усі правила на полі дії, що називалось картиною, беручи за взірець творчість Сезанна, Матісса. Адальберту Ерделі імпонувала декоративна кольорова семантика творів Вламінка та Дерена. Енергетика змісту полотен А. Ерделі посилювалась завдяки особливостям композиції. Увиразнені діагональними спрямуваннями постаті портретованих були асиметрично модульовані автором навколо смислового центру твору. Художник захоплювався жанром пейзажу, де розкошував у кольорових мріях і чуттях. З легкістю групував кольори яскраві, відкриті, наближаючись до французьких еталонів. Хоча, природна інтелігентність і м’якість натури митця не дозволяла йому звертатись до відверто-волаючих агресивних барв. Втім, іноді, у творах А. Ерделі бачимо пульсуючі феєрверки кольорових карнавалів. Авторська улюблена „паризька зелень” – фарба тьмяних, зацвілих стріх міської архітектури, що мережила день над Сеною чи Влтавою. Ця зелень нагадує про нев’янучу молодість душі талановитого художника із Закарпаття, його славу і гордість Адальберта Ерделі.
Шукаючи себе в мистецтві, А. Ерделі зумів почерпнути від різних джерел національних культур Угорщини, Німеччини, Франції, України потрібне йому для формування власного творчого стилю. Глибина майстра А. Ерделі – у кольорі, особистій інтерпретації динаміки емоцій, у повній відсутності збайдужілих чи „мертвих” замальовок. У його природі цього не було. Пластика кольорових поєднань формувала поверхню творів, ніби сколихнутих диханням і биттям серця Маестро. Персональні виставки видатного художника пройшли 1923 р. у Мюнхені, 1929 р. в Празі, 1954 р. в Ужгороді. У пам’яті людей А. Ерделі залишився як лицар і поет, художник і аристократ, велетень українського і світового малярства.
Йосип Бокшай – класик реалістичного образотворчого мистецтва, видатний майстер, обдарований численними талантами художник, педагог. Творець епічних пейзажних творів, майстер жанрових композицій, чудових камерних технік графіки, глибоко індивідуальних портретів. В історію образотворчого мистецтва України ввійшов як один із найталановитіших монументалістів XX століття. У масштабі загальноєвропейського культурного надбання значення творчої спадщини художника виходить за межі Карпатського регіону. Із станковими та монументальними творами Йосипа Бокшая можна познайомитися не тільки в Україні, а й в країнах – сусідах: Угорщині, Словаччині, Польщі, Румунії, а також Чехії. Поєднання земного і божественного в людині – лейтмотив і головна ознака високодуховних творів митця. Золото „бокшаївської” осені – у величних карпатських краєвидах. Органічний синтез сакрального з глибоко народним відповідав переконанням і світогляду художника.
Йосип Бокшай дуже любив свою вітчизну. Життєстверджуючий пафос світла і правди проголошував творами релігійного змісту. Чесно говорив з колегами. Від зла рятувався молитвами, вірою і своєю природною добродушністю. Численні талановиті твори монументального та станкового живопису Майстра уславили та узагальнили поетичний образ рідного краю, знаного стрімкими горами та мальовничими долинами. А ще – людьми. Полотна Йосипа Бокшая уквітчані багатьма постатями людей: чи епізодичними, стаффажними фігурками, чи маєстатними портретами духовенства або простих верховинців. Виразною рисою характеру учителя-Бокшая було бажання вчитися завжди і скрізь. Він казав, що ще не відомо, хто у кого вчиться і хто кому учитель. Уже немолодою людиною толерантно сприймав погляди молодших колег. Дуже глибоко вірив в Бога. Це не було ритуалом, це було життям. Й. Бокшай замолоду, навчаючись у поважних майстрів Будапештської Академії мистецтв, обрав собі улюбленим стилем реалізм. З плином років усвідомив ефективність передачі дійсності на полотні через враження у образотворчому мистецтві. Так, прозорі тіні „Осені” 1969 р. переконують нас у віртуозності опрацювання конкретного краєвиду через призму живопису. Більшість ліричних творів Й. Бокшая виконані за законами жанру: тут враховуються світлові і тіньові ефекти, валери кольорів, хроматичні розтяжки та контрасти. Майстерність живописця-реаліста, виявлена через суб’єктивність його „імпресій”, проявляється шедевром ілюзорності побаченого у пейзажі глядачем.
Старовинний Львів, де проходила персональна виставка Йосипа Бокшая в 1954 році під час викладання у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, розкрився серією живописних урбаністичних пейзажів. Вузенькі вулички, пам’ятки архітектури, філігранний візерунок кованих парканів, кам’яні леви назавжди оселилися в унікальних мотивах улюбленого міста художника. Був по-народному мудрий, тому зрозумілий і близький людям. При житті був увінчаний найвищими титулами і званнями держави: народного художника СРСР одержав 1963 року, членом-кореспондентом Академії Мистецтв СРСР став 1958 року. Персональні виставки художника пройшли 1962 року, 1963 року, 1971 року в Ужгороді, 1978 року в Києві. Народний художник СРСР Й. Бокшай та його колега А. Ерделі – легендарні постаті в українському образотворчому мистецтві. Зустрічі з ними і їх полотнами прагне велика кількість людей. Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі, їх учні засвідчили своїми самобутніми і високопрофесійними творами життєву правду мистецтва.
Окрасою образотворчого мистецтва України та Європи є місцева закарпатська школа живопису, заснована соратниками-колегами Й. Бокшаєм та А. Ерделі. В українському образотворчому мистецтві закарпатські художники дуже швидко зайняли провідні позиції. Сильні, талановиті, самобутні та оригінальні творці, сподвигнуті до творчості великими сучасника Йосипом Бокшаєм та Адальбертом Ерделі, проголосили про високий рівень регіонального мистецтва завдяки здобуткам закарпатської школи живопису. Сформовані на традиціях народного життєстверджуючого мистецтва, завдяки професійній академічній підготовці, кращим досягненням світової культури, досвіду пленерів, закарпатські живописці довели свою життєдайність і силу напрацьованого потенціалу.
Коло учнів Й. Бокшая та А. Ерделі – яскраві, оригінальні, творчі індивідуальності. Ліричний А. Коцка, монументальний поліфонічний А. Борецький, живописний А. Добош, споглядально-мелодійний З. Шолтес, філософський Е. Контратович, епічний А. Кашшай,мальовничий І. Шутєв, елегійний В. Габда, етнічно- фольклорний Ю. Герц, людяний В. Микита та інші. Діапазон персоналій свідчить про могутній струмінь життєдайного джерела закарпатського мистецтва образотворення та про, перш за все, харизматичність лідерів закарпатської школи живопису Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі. Це вони – Й. Бокшай та А. Ерделі – створили її, були рушійною силою цього потужного явища, що по суті стало каталізатором національного відродження на Закарпатті в 30-ті роки XX століття. Вони виховали і тутешнього художника, і глядача. Їх зусиллями був даний поштовх до появи багатьох імен, постатей, стилів і почерків. Амбіцій у них вистачило замахнутися на життя у мистецтві не тільки у XX столітті, а й у всіх наступних віках.
Людмила Біксей,
заступник директора з наукової роботи
Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая,
Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі.
