КаталогЗакарпатський живописКонтактыArt Vista Club
Каталог
Бедзир П.Ю.Мальчицкий С.И.
Бердар В.Д.Матвеев Е.
Беца В.М.Матвеев О.
Бровди I.Матвеева М.
Булеца Г.Н.Митрик М.М.
Бурлiн О.К.Митрик М.I.
Габда В.В.Новиков Ю.
Гангур В.М.Павлишин В.Ю.
Гайду Л.И.Пономаренко Н.С.
Герц Ю.Д.Романова Т.
Гораль О.М.Саллер О.М.
Долгош О.Сiма Н.В.
Данилич Т.Ф.Скакандiй О.Л.
Iлько I.I.Сапатюк М.М.
Кириллова Н.В.Тiбадар А.
Контратович Е.Р.Токав-Седх П.
Корж-Радько Л.А.Яшкiна Л.И.

З.Рашдорф: Моя зустріч з першим президентом України - Леонідом Кравчуком.

Get the Flash Player to see this player.


Одна історія Закарпаття.

Get the Flash Player to see this player.


Get the Flash Player to see this player.


Get the Flash Player to see this player.


Сім’я скарбів .

Малярська школа Закарпаття завжди тримала своє лице, неспроста ж слава про неї лунала не лише на весь Союз, а і на увесь світ. Своєрідне, стримане, шляхетне – і завжди непідкупне. Адже спотворити його не змогли ні буревії радянського режиму, ані новації прищепленого модернізму. І невідомо, яка з цих спокус була підступнішою…

Унікальне поєднання традицій та пошуку, природи і культури сприяло з’яві цього феномену на маленькому просторовому клаптику Сходу Європи. Людям, які проживають тут, є чим, а головне – ким, пишатися: небом і полонинами, церквами і замками, поштарями і бунтарями (Кошут, Петефі, славні угорські хлопці, зупинялися тут), письменниками і художниками. Серед яких – Федір Манайло, Адальберт Ерделі, Йосип Бокшай… Корифеї, уроки яких не минулися дарма для наступних мистецьких генерацій – чому живою запорукою колекція малярських скарбів, пропонована вашій увазі.

Чимало їх вже є історією – і творчою класикою, як, наприклад, пейзажі Ернеста Контратовича: рука 81-літнього автора впевнено кладе на полотно мазок за мазком, як і в часи його юності, позначеної «Освяченням води»; нині ж він благословляє своїм мистецтвом усе довкілля. Або ж – дещо експресивніші за манерою – озера і долини, побачені пильним оком Василя Габди. Між іншим, учня усіх трьох – не всує! – згаданих вище художників (хоча сьогодні ми вгадуємо також відгомони Хеккеля і Вламінка). «Стара гвардія» живе, та не здається.

А от Павло Бедзір – учень самого Контратовича. Своїми «Деревами», які утворюють візуальні ноти «Симфонії лісу», цей митець вправно спростовує «туристичний міф» рідного краю, пірнаючи у химерні, хмурі, сірі хащі, як у Фроста, споріднені з хащами людського духу. Натомість Габріел Булеца, так само нечутливий до впізнаванно-знаних мотивів, прагне хоча б хисткої гармонії в межах одного взятого твору. Відтак кожна картина у нього скидається на мерехтливу мозаїку плям. І – новина для закарпатської школи – у нього в повен ріст присутні люди, зазвичай використовувані у пейзажі як стаффаж.

Правда, цей виняток не єдиний: з гомоном і музкою скрипаля, на нас «Іде свадьба з гори», спостережена Тарасом Даниличем. Віддаючи данину колірно-декоративним ефектам,на які його просто-таки провокують форми народного обряду, художник при тім зберігає незворушність, яку годі з ним розділити глядачеві, завороженому майстерністю митця. Ще крок, напівкрок – і його можна було б зарахувати до когорти гіперреалістів (досвід яких, певно, врахувала і Надія Пономаренко, автор «Тополевої алеї»). Та митець його не робить, лишаючись собою.

Get the Flash Player to see this player.


Окраса колекції – п’ять полотен Юрія Герца, «золота середина» між усталеним творчим звичаєм та зухвалим, як і годиться за такого випадку, експериментом. Автор пише свій край соковито і натхненно, передаючи нам свій захват перед ним. Ба, більше: пензель митця створює неочікуваний «ефект присутності», завдяки якому ми опиняємося в гущі селянського свята – чи буднів, які не так вже й суттєво вирізняються від свята. З особливою увагою передає він форми тутешніх церков-пагод з дерева, якими само по собі славиться Закарпаття.

Утім, одна і та сама дійсність породжує такі неоднакові погляди, на неї спрямовані. Архітектура прекрасного і загадкового краю постає у серпанку містичного видіння («Горянська ротонда» Долгоша), у фокусі ностальгійного залюблення («Церква» Михайла Митрика), у «суцільній лихоманці буднів» («Нижні ворота» Семена Мальчицького). Прикметно, що в останньому випадку глядач нарешті побачить краєвид закарпатського міста – зазвичай тутешні митці віддають перевагу дикій місцині або селу, загубленому в горах (два полотна В.Бердаря так і пойменовано: «село»). Але й тут, над формами будівель, новітніх та прадавніх, владно здіймається скелястий схил…

Аби у глядача / читача не склалася хибна думка, ніби закарпатські художники лише природу вміють писати (хоча таке вміння варте усього іншого), нате: натюрморт, у всіх його різновидах, у розмаїтті атрибутів. Іван Бровді по-малярськи освідчується в коханні книгам зі свічкою-канделябром, Марія Митрик – старим глечикам з квітами і травами, Ласло Гайду – стрільчатим баштам люпину, О.Скакандій – окрім усього іншого, плодам земним, від розтятої навпіл тикви до жменьки насмішкуватих грибів. Вкотре впевнюємося, що «натура» і цьому жанрі – тричі жива.

Get the Flash Player to see this player.


Та головуючим у цьому малярстві лишається все-таки пейзаж, і варіації його так само незліченні. Художник задумливо блукає «Край лісу», милуючись багряною, від палого листя, землею (Олег Гораль). На повні груди вдихає колюче, зимове повітря «Біля колодязя» (Тарас Данилич). Тихо милується «Раннім снігом» (Іван Ілько – ще один знаний патріарх «закарпатської школи»). Наспівує «Осінній ноктюрн» (Володимир Павлишин). Примружившись, здогадується: «Скоро весна» (Наталія Сіма). Закарпатський митець – стихійний, а, отже, дуже щирий пантеїст – бо не сказавби так просто і прекрасно: «На горах сонце світить» (О.Бурлін).

Краще гір бувають тільки гори, кажуть на Україні. (Сам там був, переконався у тім). А які ж тоді мають бути митці, які живуть серед таких гір? І які мають бути картини, написані такими митцями?!

Ми перелічили тільки деякі з них…
Дивіться – і втямите; споглядайте – і відшукаєте.
Сім’я малярських скарбів до ваших послуг.
Олег Сидор-Гібелинда.


© 2006 Всі права захищені Зігхард Рашдорф. Розробка сайта - CodEX World Studio